Українці приймали лише один результат — перемогу. Вона здавалася максимально амбітною метою, та зрештою виявилася реальною і досяжною. Це не було випадковістю: за цим стояли наполегливість, продумані рішення і готовність тримати удар до кінця. Саме така внутрішня впевненість і вимогливість до себе стали тим фундаментом, на якому перемога перестала бути мрією й перетворилася на результат.

Так, Ребров правий, без злагодженої гри всієї команди ніяк би не витягнули. Хлопці молодці, трималися до останнього, аж серце радіє.
Це справді чіпає за душу, хлопці молодці, що трималися разом до останнього.
Читав це і згадав, як сам переживав за хлопців під час матчу — серце калатало, ніби я там на трибунах. Ребров має рацію: без тієї колективної сили, коли кожен тримається за іншого, нічого б не вийшло, і це змушує задуматися, наскільки важливо не здаватися в житті загалом. Дякую за слова, що надихають на такі роздуми