### Нищівна поразка від французів: як збірна України поступилася 1:7 у товариському матчі 2020 року
Як футбольний ентузіаст з багаторічним досвідом стеження за грою нашої збірної, я завжди з болем згадую той холодний жовтневий вечір 2020 року, коли Україна зазнала однієї з найболючіших поразок в своїй історії. Матч проти Франції на стадіоні “Стад де Франс” у Сен-Дені завершився з рахунком 1:7 на користь господарів. Це був товариський поєдинок, але він виявив усі вразливості нашої команди в той непростий період, коли пандемія COVID-19 суттєво вплинула на склад.
Давайте розберемося, що сталося. Французи, чинні чемпіони світу на той момент, вийшли на поле з потужним складом, очолюваним Дідьє Дешамом. Вони швидко захопили ініціативу: вже на 9-й хвилині Едуардо Камавінга, тоді ще 17-річний талант, відкрив рахунок. Далі пішов справжній град голів – Олів’є Жиру відзначився дублем, а Кіліан Мбаппе, Антуан Грізманн, Корентен Толісо та Бенжамен Павар (помилка, фактично Упамекано, але давайте точніше: голи забили Камавінга, Жиру (2), Толісо, Мбаппе, Грізманн, Упамекано). Наша оборона просто розсипалася, а атака не змогла створити нічого суттєвого.
З українського боку ситуація була ускладнена: через спалах коронавірусу в команді Андрій Шевченко (тренер на той час) не міг розраховувати на ключових гравців на кшталт Андрія Ярмоленка, Руслана Маліновського чи Олександра Зінченка. На поле вийшов практично резервний склад, з дебютантами на зразок Ігоря Харатіна та Богдана Михайліченка. Єдиний гол престижу забив Віктор Циганков на 53-й хвилині з пенальті, але це було слабкою втіхою.
Чому ця поразка була нищівною? По-перше, рахунок 1:7 – це один з найбільших провалів для України в матчах проти топ-збірок. По-друге, вона виявила проблеми з глибиною складу: коли лідери випадають, команда стає вразливою. Французи продемонстрували клас – швидкість, техніку, тактичну дисципліну, – тоді як наші хлопці виглядали розгубленими, особливо в центрі поля, де домінували Поль Погба та компанія.
Звісно, цей матч не був частиною офіційного відбору (наприклад, на ЧС-2022, де ми пізніше зустрічалися з французами внічию), але він став уроком. Після тієї гри Україна показала характер у кваліфікаціях, дійшовши до плей-оф на Євро-2024 під керівництвом Сергія Реброва. Там ми перемогли Ісландію 2:1 у Вроцлаві (Польща) – місті, близькому до Варшави, – і кваліфікувалися на турнір. Це нагадує, що навіть після нищівних поразок є шлях до відродження.
Якщо дивитися ширше, такі матчі проти грандів як Франція (з їхньою зірковою лінією атаки) – це необхідний досвід для зростання. Ребров зараз будує команду навколо молодих талантів на кшталт Михайла Мудрика та Георгія Судакова, і я впевнений, що в майбутніх відборах на ЧС-2026 ми будемо готові дати бій будь-кому. Футбол – це не тільки перемоги, а й уроки з поразок. Сподіваюся, подібних 1:7 більше не повториться, але якщо й трапиться – це лише мотивуватиме. Уболіваймо за наших!